Чи існують морські зайці

 До родини тюленів належать, грен­ландські тюлені-лисуни, морські зайці та чубачі.

Морські зайці — це тварини великого розміру з дуже невиразним за­барвленням, їхнє хутро блідо - коричневатого кольору зверху та тьмянувато-сірого знизу. Найбільш яскрава ознака — це густі вуса, які складаються із жовтих волосків і допомагають морським зайцям знаходити їжу на морському дні. Мокрі волоски — довгі та прямі, що й дозволяє знаходити на.дні мо­люсків. Морські зайці частіше відпочивають на краю криги, завжди готові при наближенні білого ведмедя пірнути у море. Мисливці-ескімоси цінують їх за добру шкуру, тому ці тварини бояться людей.

Чубачі живуть у північній частині Атлантичного та в Північному Льодови­тому океанах. Народжувати малят навесні та на період линяння вони вихо­дять на кригу. Дорослі самці можуть роздувати мішечки на носі для того,

щоб налякати інших самців. Це ще один вид з родини ластоногих, на яких полюють через чудове хутро малят, жир та міцну шкіру дорослих особин.

Чи э насправді вампіри ?

У Південній Америці, уночі, крилаті тіні в невисокому безшумному польоті прямують у ліси і на пасовиська, до людського житла і в дикі джунглі за здобиччю особливого виду. Знайшовши серед ночі свою жертву — коня, корову, свиню, собаку, курку або іншу свійську, як правило, або дику, теп­локровну (обов'язково) тварину, — вампір (а це саме він) приземляється, підкрадаючись ближче, швидко повзе (схожий тоді на величезного бурого павука!) або сідає просто на сплячого звіра — тихо, обережно. М'які поду­шечки на підошвах задніх ніг і на кистьових суглобах цього страшного кажа­на для того вампіру природою і надано, щоб, обпираючись ними на тіло звіра під час посадки, не розбудити його. Не відчуває спляча тварина і блис­кавичного укусу.

У слині вампірів, як і у п'явок, — особливий фермент, який не дає крові згортатися, і якась іще, очевидно, знеболююча, анестезуюча речовина.

В Америці поширені три види вампірів. У всіх морди бульдога, кир­паті, зуби дуже гострі, здатні швидко завдавати делікатних порізів (завглибш­ки 1 - 5 міліметрів), а шлунки, мов у п'явки або комара, — довгі, кишкоподібні, розтяжні, придатні для того, щоб наповнюватися рідиною вщерть.

Вампір жадібний і ненажерливий: не полетить, аж поки не нап'ється (звичайно за півгодини) крові так, що черево його розпухне, мов куля, так, що ледве може рухатися (один вампір у неволі за 20 хвилин вихлебтав по­вну миску крові!). З великим зусиллям піднімають його крила, і він летить кудись у дірку в скелі, в печеру, рідше — в дупло або під дах, і, сховавшись там, висить, дрімає кілька днів на самоті або в угрупованні з тисячею таких, як він. Аж поки свою жахливу їжу перетравить,і голод знову вижене його на розбій.

Самі собою рани, завдані вампірами, не страшні. Небезпечна часом кровотеча: вона триває по вісім годин після укусів і часто значна. Люди від втрати крові після нападу вампірів не помирають, але цуценята в індіанських селах гинуть майже всі. Дорослі собаки рідко страждають від вампірів, бо тонкий слух допомагає їм вчасно почути ультразвуковий «шепіт» атакуючого кровососа. А свійська худоба, мули, коні, корови, що­ночі годуючи вампірів своєю кров'ю, худне, хвилюється, гасає по пасовиську,погано їсть и гине